Повість „Голодомор” (1990) українського письменника Євгена Гуцало (1937-1995) розповідає про ті трагічні сторінки історії Українського Народу, які в радянські часи приховували навмисно.   Сюжетна проекція трагедії голоду визначила картини 1932-1933 рр.  Об' єктивне бачення тогочасної дійсності спонукало письменника відмовитися від однолінійно послідовного нанизування подій. Зображення загальної катастрофічності людського життя будується на руйнівному - заданому “згори” втручанні репресивної машини у долі персонажів. Незважаючи на те, що чимало з них виконують другорядну чи й епізодичну функцію, кожен із них перебуває у ідейно-тематичній залежності з іншими, як і протагоністами. У пам' яті українських селян назавжди викарбувалися страшні картини голодомору 1933 року, людське життя в ті часи перетворилося на пекло. Досі в селянські сни приходять похмурі тіні померлих, досі болить душа, що звідала нелюдське горе. А в той час, коли вимирало українське село, більшовики заявляли про розквіт соціалістичного будівництва. Саме тоді Сталін проголосив знамените своїм лицемірством гасло: " Жити стало краще, жити стало веселіше! " Під цей бравурний акомпанемент померлих від голодомору закопували у великих могилах, а траплялося й так, що закопувати було вже нікому. Ми зобов' язані знати правдиву історію своєї землі - саме про таку історію розповідає повість Євгена Гуцала " Голодомор " .